Від ідеї – до проекту

Молодь з різних куточків Черкащини «креативила» у Медведівці

  

Ночівля на другому поверсі краєзнавчого музею у седі Медведівка,  посиденьки біля вогнища під гітару, акро-йога і ще багато різних цікавинок чекало молодь з різних куточків Черкащини в триденному таборі «Школа громадської активності». У такій-от невимушеній, неформальній атмосфері школярі та студенти, представники громадських організацій та ініціатив знайомились, ділилися досвідом та створювали власні проекти. У цьому їм допомагали медіа-тренери, спеціалісти з проектного менеджменту, волонтери ООН та представники «Британської ради».

- Табори в Холодному Яру ми проводимо кілька років поспіль. Попердні мали екологічне спрямування, були направлені на вивчення історії рідного краю, знаймства молоді зі звичаями та традиціями українців. На цьому ж таборі ми вирішили поставити перед собою більш практичну мету – навчити активну молодь правильно формулювати свої ідеї та перетворювати їх у проекти, які можна було б подавати на фінансування іноземним донорським організаціям. Для цього запросили журналістів з телеканалу «Громадське Черкаси», та газети «Нова Доба», а також представників «Національного екологічного центру» і «Британської ради», - розповідає керівник громадського інституту розвитку краю «ГІРКа» Ольга Галушко. – Партнерами заходу виступило обласне Управління у справах сім’ї, молоді і спорту, Черкаський обласний молодіжний ресурсний центр та національний історико-культурний заповідник «Чигирин».  

 

Від еко-хостелу до соціального спортивного залу

Ідеї учасники заходу мали найрізноманітніші: еко-хостел на другому поверсі Медведівського музею, соціальний спортивний зал імені загиблого героя АТО Сергія Амброса в Черкасах, лінгвістичний клуб у Золотоноші та «фабрика творчості» у Каневі. Над оформленням ідей у конкретні проекти, прорахуванням можливих ризиків та залученням фінансування учасники мали можливість попрацювати у групах та отримати поради і консультації від тренерів.

- На цей захід я приїхала, як тренер з питань роботи зі ЗМІ та створення власних інформаційних продуктів, проте, мала можливість долучитися, і як учасник, до створення проектів. Прийшло на думку, що кімнати другого поверху музею, де ми ночували дві ночі, можна було б перетворити на еко-хостел. Ночівля у музеї – це цікаво, нестандартно, захоплююче, а якщо це ще й частина квесту – то допомагає згуртувати команду, яка приїхала на екскурсію чи відпочинок. Разом з тим, люди могли б використовувати це приміщення безкоштовно, а натомість – кілька годин в день виконувати волонтерські роботи по ремонту та реконструкції музею, - зазначила одна із тренерок табору Ірина Коваль.

 

Більшість ідей учасників табору була соціального спрямування, як-от бізнес-клуб для молодих мам Черкас чи «фабрика творчості» - майданчик для проведення ярмарок та майстер-класів для майстрів-початківців у Каневі. Серед цих проектів – і соціальний спортивний зал імені загиблого АТОвця Сергія Амброса в Черкасах. Свою ідею в життя уже впроваджують його бойові побратими – учасники цивільного корпусу полку «Азов». Із вересня в соціальному спортивному залі розпочнуть діяти різні секції, зокрема – із фітнесу та акро-йоги. Ціни в залі мають бути найнижчими в місті, а для соціальнонезахищених верств населення, як наприклад, дітей-сиріт чи дітей з багатодітних сімей відвідування планується зробити взагалі безкоштовним.

- Це не лише збереження пам’яті про нашого побратима Сергія Амброса, який віддав життя, захищаючи Україну, це й популяризація здорового способу життя та наш вклад в розвиток міста, - кометує «азовець» Микола Дарменко.

Активісти сподіваються, що їхні ідеї будуть підтримані керівництвом їхні рідних міст, адже кожна з них спрямована на створення сприятливого середовища для фізичного та духовного розвитку.

Словацький досвід – українцям на озброєння

Колись бідна та ізольована від світу Словаччина досягла підйому в економіці завдяки фіскальній децентралізації та вступу до ЄС

Словаччина – країна-сусідка нашої держави, в яку не літають з Києва літаки і навіть не їздять автобуси. Дібратися можна лише поїздом, лише «причіпним» вагоном у вузесеньких купе яких з трьома полицями пасажири за 28 годин поїздки починають відчувати себе справжніми шпротами. Але краса гір і озер, величних ялинових лісів, відреставрованих, неначе лялькових, будинків в історичних центрах та високий сервіс цілком «перекривають» враження від некомфортабельної подорожі.

Чистота та повсюдна реставрація – ось перше, що вразило групу громадських діячів та журналістів, які в межах навчальної програми проекту «Активна громада» за підтримки Національного демократичного інституту США завітали до міста Банська Бистриця, що в центральній Словаччині. Місто-курорт, побудоване на берегах річки Грон та з усіх боків оточене горами Татрами (найвища частина Карпат) ще десять років тому, до вступу в ЄС (країна стала повноправним членом Євросоюзу 1 травня 2004 року) мало зовсім інший вигляд. Увага до історичних пам’яток та їхня повсюдна реставрація була однією з вимог членства в «Европській унії», як її називають самі словаки. За свідченням місцевих, власники квартир, які не справлялися з відповідним доглядом за своїми будинками, навіть були змушені продати свої апратаменти в центрі і купити щось «попростіше». Очевидно, звідси ошатність та «однаковість», як історичних будівель в центрах міст, так і маленьких уквітчаних дачних будиночків на під’їзді до них.

- Можливість розвиватися маленьким містам дала фіскальна децентралізація та глибокі, комплексні реформи, що були проведені в країні. Децентралізація  вигідна тим, що якщо до реформи у маленьких містах лишалося лише близько 3% податків із ними заробленого, то після неї сума збільшилася вдесятеро. Ідея була в тому, щоб дати місцевій владі більше компетенцій і більш стабільні можливості управлять власними ресурсами. Але з іншого боку – це ще й більша відповідальність, - розповідає «архітектор» словацької реформи, колишній міністр фінансів та віце-прем'єр Словаччини, а нині - радник міністра фінансів України, Іван Міклош. Слід зауважити, що спочатку автора реформи «освистали», але вже за рік, коли реформування почало давати перші результати, Міклошу аплодували його колишні опоненти.

Адже, як зауважує реформатор, найважче – це не технічне рішення по проведенню змін, адже для цього потрібно близько року, і навіть не зміни у законодавстві, для яких необхідно два-три роки, а саме політичне рішення, адже люди мають нереальні очікування щодо швидкого покращення життя.

- На зміну політичної свідомості йдуть десятиліття, але це необхідно і приклад Словаччини показує, що реформи дійсно дають результат. Наша країна стала незалежною у 1993-му році. Протям п’ятиріччя після цього, була політично та економіно ізольована, виключена зі списків НАТО і ЄС, в країні існувала величезна корупція, що генерувалася самою державою. Але ми провели швидкі і комплексні реформи, засновані на трьох умовах: лідерство, приватна власність і хороша комунікація під час втілення реформ. Лідери роблять реформи наперекір політичним режимам, адже будь-яка із них спочатку – непопулярна.

Про газ і приватизацію

Однією з проблем України Іван Міклош вважає відсутність дерегуляції енергетичного ринку. Разом з тим проведення реформ «гальмують» низька законодавча ініціатива та збиткові державні підприємства – розсадники корупції.

- Українці платили лише 10% від справжньої ринкової ціни на газ та енергоносії, сподіваючись на приязні стосунки з Росією. Це вилилось у незахищеність країни, відсутність боєздатної армії та військовий конфлікт. Разом з тим, решту 90% вартості держава доплачувала з податків громадян, тобто з їхньої ж кишені, замість того, щоб використовувати ці гроші на реформування. А «половинчасті» реформи, це гірше, ніж їх відсутність. У Польщі реформування було здійснено швидко і комплексно. У Білорусії – не здійснено взагалі. В Україні ж зламали стару систему, а нової не побудували. Окрім того, в Україні дуже низька ефективність законодавчої ініціативи, лише близько 50% законопроектів стали законами протягом останнього року. В Словаччині ж ця цифра наближається до 100%. «Каменем спотикання» у реформістському русі є також збиткові державні підприємства, продукція яких використовується для «тіньового» ринку. Нині в «тіні» перебуває близько 45-50% української економіки. Так, у державі існує більше 90 виробників спирту – державних підприємств. Офіційні виробники алкоголю купують сировину лише в 9-ти з них. А 80 державних підпримєств, виходить, працюють для «чорного ринку». Такі підприємства необхідно приватизувати з аукціону, адже нині вони не приносять державі користі, а лише одні збитки.

Культурний центр у школі, а громадські організації – з власним фінансуванням

Виграла від децентралізації Словаччина насамперед тому, що громадяни отримали можливість направляти свої податки туди, куди вважали за потрібне. Так, якщо навіть людина щодня їздить на роботу у сусіднє велике місто, своїми податками вона має можливість розвивати село, у якому прописана. Окрім того, кожен словак має можливість спрямовувати 1% своїх податків на підтримку громадських організацій і це підвищує їхню освідченність у власних правах, більше, ніж тренінги.

- 900 мільйонів євро щороку розприділяється для недержавних громадських організацій у Словаччині. Це більше, ніж було раніше із закордонних фондів. А люди, які платять 1% від своїх податків на НГО починають задумуватися: куди ж йде інших 99%? У перший рік по введенню в дію цього закону лише 30% громадських організацій використовували це право. Через 10 років ця цифра зросла до 50-60%, - коментують в офісі організації «Партнерство заради демократичних змін у Словаччині».

За дослідженнями організації, спочатку люди сперечаються в питаннях прапорів і мов (що перегукується з питаннями російської мови та автономією Донбасу), потім – в питаннях політичних сил і партій (що нині переживає Україна), а вже на наступному етапі розвитку починають обговорювати соціальні та культурні питання. Адже насправді, не так важливо, якою мовою говорять люди, набагато вжливіше, де вони живуть та платять податки та який рівень життя вони мають.

Фіскальну децентралізацію в дії ми змогли побачити на прикладі невеликого міста Зволена, що в центральній частині Словаччини. Там, у одному зі спальних районів, у пустуючих приміщеннях однієї з найбільших у країні школи громадяни вирішили утворити культурний центр. Спочатку керівництво міста заявило про те, що це найдурніша ідея, яку вони раніше чули. Але, навчальна поїздка до Норвегії, в яку громадські активісти запросили міську адміністрацію, дала можливість перетворити ворогів на друзів. Натхненні прикладом Норвезьких центрів для роботи з громадянами, представники адміністрації виділили кошти.

- І ось, за півроку, центр прийняв уже більше 9 тисяч відвідувачів, - з гордістю коментує директор Центру розвитку Санія Ніколов. – 70% грошей на утримання цієї установи дає міська рада, це в основному, комунальні платежі. А все, що ви бачите довкола себе – це подарунки жителів мікрорайону.

Тепер численні гуртки, сексії та клуби, як для дітей, так і для дорослих, мають власне приміщення. З комерційних проектів керівництво Центру бере плату по прайсу, соціальним ініціативам забезпечує безоплатну оренду.

- Люди люблять бути частиною успішного проекту, це їх мотивує, - зазначає колишній заступник мера Зволена Бетка Станікова.

Галушки і культурна ідентичність

Громадським і волонтерським організаціям України, які багато в чому перебрали на себе фунцію держави, про фінансування з податків громадян, поки-що – тільки мріяти. Але в тому й полягає обмін досвідом, щоб успішно втілювати його у себе вдома. Часто чула закиди, щодо того, що вступаючи в Євросоюз, країна втрачає свою культурну ідентичність. Словаччині таке, аж ніяк не загрожує. І хоч традиційну страву – словацькі галушки, тепер можна придбати лише за євро (країна увійшла в єврозону в 2008-му), але менш смачними і самобутніми вони від того не стали.

Медведівка готується стати центром об’єднаної громади

Згідно перспективного плану об’єднання громад село Медведівка має стати центром об’єднаної громади. Навколо села мають згуртуватися 9 сіл та хутір. Та не всі сусіди згодні об’єднуватися навколо села, хоча Медведівка споконвіку була центром торгівлі та різних промислів для всього Чигиринського краю.

- Спочатку у нас планувалося утворити дві громади з центрами у Медведівці та Чигирині. Люди були проти, тож кількість громад збільшили, додавши ще адмінцентр у селі Трушівці, - розповідає секретар Медведівської сільської ради, в.о. голови села Медведівка Олена Легоняк. – У Медведівці та Зам’ятниці працювала ініціативна група і ця робота дала позитивні результати – люди згодні об’єднуватись. Згоду надало також село Мельники (до Мельниківської сілської ради входить також хутір Буда). А о Головківська сільська рада згоди поки не дає. У них профіцитний бюджет, тож вважають, що можуть прожити на самоокупності.

Новий водогін – спільна турбота

Але медведівчани впевнені – об’єднуватися потрібно і реформи неминучі. Адже глобальні проблеми, як-от з водопостачанням чи газифікацією, гуртом сусіднім селам вирішувати легше.

Так, незважаючи на розташування на берегах річки Тясмин, Медведівка має проблеми з водогоном. Стара водонапірна башта буквально «згнила» і вийшла з ладу. Інша – в оренді у ТОВ «Золотоніський бекон». Води в оселях медведівчан інколи немає по кілька днів. Щоб вирішити цю проблему, селяни взяли участь у спільному проекті ПРООН/ЄС «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» і перемогли. На побудову нової водонапірної башти їз необхідних 250 тисяч гривень 20% виділив сільський бюджет, 75% – Євросоюз, і 5% (а це близько 100 гривень для понад 200 ведмедівчан) – уже майже назбирали селяни. Проектна документація вже виготовлена, тож до кінця жовтня роботи мають бути завершені.

- Для втілення цього проекту в життя ми створили громадську «Медведівка», - зазначає голова ГО «Медведівка» Микола Чиженко. – Треба показати людям успіх у якійсь невеликій справі, тоді у них з’явиться бажання брати відповідальність за своє життя на себе, бо вони знають, що реально можуть впливати на розвиток села.

Об’єднання громад на Шполянщині: від сумнівів до конкретних дій

  Реформа децентралізації влади несе у собі як багато позитивних сторін, так і багато сумнівів та нарікань з боку селян. Ті, кого безпосередньо торкнеться об’єднання, шукають «підвох» на кожному кроці і не вірять в те, що можуть щось вирішувати. Більш прогресивні ж уже готують документи для об’єднання і підраховують майбутні вигоди.

В чому ж заключається добровільність об’єднання? Які адмінпослуги перейдуть на рівень об’єднаної громади? Як забезпечити вищу якість послуг? Які запобіжники є, щоб адмін-центр не оббирав інші села у об’єднаній громаді? На ці та інші питання відповідали експерти Черкаського «Офісу реформ» під час поїздки селами Шполянщини. Експерти відвідали села Іскрене, Станіславчик, Водяне та Товмач, жителі яких мали велику кількість запитань та суперечливих думок.

- Щоб глибше вникнути в суть змін, пропоную замислитись ось над чим. Понад сім десятків років український народ жив у більшовицькому гетто, де жодна людина не могла вплинути на той чи інший процес, за неї все вирішувалося зверху. У нас сформувався совковий спосіб мислення, за яким ми бездіяльно чекаємо, що хтось прийде і щось зробить: дасть роботу чи за нас вирішить проблему, - розмірковує головний редактор газети «Шполяночка» Наталія Сторчак. - Керівництво діяло так: нам подавали вже зловлену рибу, ще й готову для вживання (часто-густо несвіжу). Прийшов час — і риба закінчилася, а годувати себе треба й далі, життя триває. Але попередня політика будівників комунізму позбавила нас віри у власну спроможність. Та й двадцять чотири роки незалежності Україна топчеться на одному місці, тому зберегла централізовану систему, яка контролює та позбавляє фінансування, знищуючи всі сфери життя, заплітаючи їх у корупційний спрут, що знекровлює і обездолює переважну частину суспільства. Чи потрібно міняти такий стан речей? Неодмінно. Ми втратили багато часу, тож мусимо визнати, що реформа давно назріла і потребує впровадження. Тож нам потрібна не риба, а вудка, якою ловитимемо поживу самі, без сторонньої допомоги. Зміни мають відбуватися з урахуванням регіональних особливостей, підкріплюватися законодавчо та фінансово. Тоді прийдуть очікувані результати.

Для цього, згідно перспективного плану, селам Шполянського району запропонували об’єднатись в 6 громад Шполянську (Шпола, Лозуватка, Кам’януватка, Топильна, Терешки, Ховківка, Сердегівка, Кримки), Лебединську (Лебедин, Журавка), Лип’янську (Лип’янка, Межигірка, Водяне, Нечаєве, Маслове, Веселий Кут, Витязеве, Козачани, Ярославка, Нова Ярославка, Антонівка, Коротине, Глиняна Балка, Кавунівка, Товмач), Васильківську (Васильків, Капустине, Соболівка, Скотареве, Іскрене, Георгіївка), Сигнаївську (Сигнаївка, Надточаївкка, Бурти, Мар’янівка) та  Матусівську (Матусів, Станіславчик).

Згідно Закону «Про добровільне об’єднання громад», новостворені громади, отримають цілий ряд додаткових «бонусів» — ПДФО, акциз, екологічний податок та інші. Детальніше про них селянам під час зустрічей розповів експерт Черкаського «Офісу реформ» Сергій Слинько.

- В зазначених громадах виникало ряд проблемних питань пов’язаних з соціально-економічними та історичними особливостями суміжних сіл. Так, наприклад, жителі  Станіславчика мне хочуть об’єднуватися з селом Матусів, через історичні особливості та негативний вплив на місцеву політику села матусівського підприємця. Також люди побоюються, що центр громади «поглине» усі ресурси і самотужки вирішуватиме усі питання громади лише в свою користь. Ми на конкретних прикладах роз’яснили, які законодавчо-врегульовані можливості мають ці громади, а також те, що кожна громада матиме власних представників – депутатів у місцевих радах. Кількість депутатів малих сіл може перевищуватиме кількість представників від села – адмінцентру.

 Окрім того, об’єднаним громадам надходитимуть кошти з Державного фонду регіонального розвитку на покращення інфраструктури із розрахунку на кожного жителя. До того ж, за умови проведення добровільного об’єднання громад, Євросоюз обіцяє виділити Україні понад три мільярди євро. Ці кошти можна залучити для ремонту доріг, покращення стану шкіл, ФАПів та сільських осередків культури, і самі жителі громади вирішуватимуть, на що витратити кошти, а також - раціональність утримання того чи іншого закладу.

Нагадаємо, що вже за кілька днів – у п’ятницю 28 серпня сесія обласної ради розгляне  зміни до перспективного плану об’єднання громад Черкащини.

Експерти «Офісу реформ» провели зустріч у Звенигородському районі

14 серпня у Звенигородці відбулися публічні обговорення процесу об’єднання у спроможні територіальні 

громади з громадськими організаціями, представниками райдержадміністрацій, профспілок і активними місцевими активістами. В ході зустрічі експерт офісу реформ Сергій Слинько надав роз’яснення особливостей об’єднання та принципів формування спроможних територіальних громад-                      У Звенигородчан дуже багато стереотипів щодо нинішньої адмінреформи. Зокрема присутні асоціювали її з медичною реформою, згідно якої нібито мають закрити центральну райлікарню і жителі змушені будуть їхати лікуватися до Умані. Але ми роз’яснили, що наразі це дві різні реформи і поєднувати їх недоречно, - пояснив експерт «Офісу реформ» Сергій Слинько. – Існує також стереотип, що реформа призведе до закриття шкіл і дитсадочків, а в результаті – багато людей втратять роботу. Натомість ми надали роз’яснення, що реформа може призвести не до скорочення, а розширення штатів соціальної сфери, адже ті працівники, які будуть вивільнені із райдержадміністрацій, безперечно знайдуть своє місце в аналогічних закладах об’єднаних громад. Окрім того, значно збільшиться фінансування за рахунок «притоку» податків – у деяких селах, за прогнозами, загальна сума становитиме 4-5 мільйонів. Проте громадам слід активізувати роботу по об’єднанню, адже самі ті села і міста, які об’єднаються першими, отримають кошти від Фонду регіонального розвитку, що ж до громад-аутсайдерів, то вони можуть втратити таку можливість.

Цікавило присутніх також питання про ініціювання райрадою створення звенигородського повіту. Експерт пояснив, що перший етап – це об’єднання у громади і лише потім можна говорити про повіти чи інші аналогічні укрупнення районів чи областей. Також було розтлумачено, що на законодавчому рівні питання укрупнення районів та областей неврегульоване, проте враховуючи бажання депутатів райради можна відповідні законодавчі ініціативи лобіювати через місцевого нардепа.
Нині на Звенигородщині проходить вивчення громадської думки щодо питання об’єднання громад.

Експерти «Офісу реформ» відвідали Золотоніщину

Експерти Черкаського «Офісу реформ» здійснили чергову робочу поїздку в
с.Драбівці Золотоніськьго району. Нагадаємо, що у громад Золотоніщини виникало багато питань та різних варіантів об’єднання, саме тому було вирішено збільшити кількість роз’яснювальних зустрічей з громадою кожного села.

У селі Драбівці на зустріч на тему "Чого чекати від об'єднання громад" завітали не лише жителі села, а й голови сільрад та депутати сільрад навколишніх сіл. Вони запропонували внести зміни до перспективного плану, а саме - створити Драбівецьку об'єднану громаду до якої планують включити 9 населених пунктів: с. Драбівці, с. Сеньківці, с. Маркизівка, с. Ашанівка, с. Ковтуни, с. Мицалівка, с. Подільське, с. Скориківка, с. Львівка.

-  На цій зустрічі,  ми вже традиційно спростовували міфи про те, що  реформа не на часі, бо в країні війна. Розмежовували поняття  колективізації та децентралізації, пояснили, що реформи завжди не на часі, але починати їх треба зараз, бо ми вже й так спізнилися на 10-15 років, - коментує експерт «Офісу реформ» Сергій Маслак. - Присутні дійшли згоди, що в нинішніх умовах потрібно об'єднуватись, але їх об'єднання буде відрізнятися від перспективного плану. Проте, слід зауважити, що остаточне рішення, щодо того, які саме зміни вносити до перспективного плану, прийматиме сесія обласної ради, яка відбудеться 28 серпня.

Протягом найближчих тижнів експерти «Офісу реформ» здійснять ще декілька поїздок для проведення роз’яснювальних зустрічей в Звенигородці та Шполі.

«Я завжди була за об’єднання. Проти реформи ті, хто боїться відповідальності»

 

Невгамовна голова села Балаклея Олена Ковальська на своїй посаді уже 13 років.

Вже тричі Олену Миколаївну переобирали очільником села і ні разу ні жителі Балаклеї, ні сусіднього Теклиного, яке входить до Балаклеївської сільської ради, не пошкодували про свій вибір.

- Я з молодості звикла до керівних посад і відповідальності. У 26 років стала секретарем партійної організації та заступником голови місцевого колгоспу. Потім у 2002-му році змінила на посаді сільського голову-пенсіонера. Я ж звідси, сільська, то й ці проблеми мені болять і хвилюють мене.

За три «каденції» Олені Ковальській вдалося змінити Балаклею до невпізнаваності. Повністю відремонтували два дитячих садки, в одному зробили добудову, а третій звели «з нуля». Провели ремонти у двох фельдшерсько-акушенських пунктах та амбулаторії з денним стаціонаром, «перепрофілювали» приміщення колишньго профтехучилища під музей та будинок культури, відремонтували частину доріг та освітлили вулиці. Про те, що відучившись та пройшовши практику у Маньківському районі, ще зовсім юною повернулась у рідне село, Олена Миколаївна не пожалкувала ні разу.

- Я вважаю, що у селі кожен клаптик землі повинен приносити прибуток. Тому й завжди виступала за об’єднання громад. Адже тоді громади отримують і гроші, і повноваження. От я, скажімо, уже цілий рік не можу оформити документи для того, щоб виставити на аукціон та здати в оренду сільський ставок. Чомусь, за нашим законодавством це повинно вирішуватись аж в Кабміні. Та хіба ж в Кабінеті Міністрів краще знають, що потрібно нашому селу? – обурюється сілький голова. – І ще, як мінімум рік, доведеться провозитися з оформленням документів. А тим часом, ставок уже б давно міг приносити селу прибуток.

За словами Олени Ковальської, об’єднання бояться лише ті голови сіл, які не впевнені у собі і бояться відповідальності, адже зараз усі негарадзи ще можна «списати» на уряд, президента чи прем’єра. А після децентралізації доведеться самому відповідати перед громадою за розподіл коштів, які село отримає від ПДФО, акцизів та інших податків.

- Ми село цілком самодостатнє. Коли я прийшла на цю посаду, то бюджет виконувався на 58% - не було навіть з чого людям зарплату платити. А нині показник – 237%. Це ж непорівнювані цифри. Ми беремо участь у всіх конкурсах та програмах, як всеукраїнських, так і міжнародних. От, наприклад, дитячий садок «Берізка» частково відремонтували за кошти проекту ЄС/ ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» (за умовами програми більшість коштів на певний проект виділяє Євросоюз, частину – обласний та районний бюджети і 10% - збирає сама громада села). У бібліотеці – комп’ютер, ноутбук, WF – все це завдяки перемозі у конкурсі Української бібліотечної асоціації за проектом «Бібліотека – громада: відкритий простір» за підтримки фонду «Монсанто». Але для того, щоб мати результати, треба працювати. І неможливо порівняти роботу сільського голови у селі, де 300-500 жителів, і там, де 12 тисяч, як, наприклад, у Червоній Слободі. А зарплату такі сільські голови отримують однакову, тож і населені пункти необхідно, хоч більш-менш уніфікувати.

Розвінчує Олена Ковальська і міф про те, що малі села нічого не вирішуватимуть у громаді на прикладі своєї ж власної сільської ради.

- До нашої сільської ради входить Балаклея, де живе 4,5 тисяч людей та Теклино на  600 осіб. Але на сьогодні Теклине з газом, з цифровою телефонізацією та 100% вуличним освітленням. Там сьогодні дитячий садочок, який бере участь у програмі ПРООН, там фельдшерський пункт із ремонтом, поштове відділення, клуб. Село розвивається, і селяни самі пропонують мені допомогу в проведенні роз’яснювальної роботи. І в той же час  ми звернулися до своїх сусідів – Малоконстантинівської сільської ради (600 осіб) та Староконстянтинівської сільської ради (5 600 осіб) з пропозицією про об’єднання в одну громаду з центром у Балаклеї, а вони нам відмовили. Адже звикли жити за інерцією – гроші на основні потреби, «для виживання» та на зарплату, хоч в кінці року, але держава виділить. Але ж окрім того, можна ще розвиватися! Покращити шкільну освіту, щоб сільські діти за рівнем знань не поступалися міським і не їздили в ліцеї та гімназії в область, а мали можливість отримувати якісну освіту на місці. Це ж саме стосується і медицини, і культури. Ще одним фактором, який трохи заважає об’єднанню, я вважаю «загравання» політиків із виборцями. Замість того, щоб пояснювати механізми і переваги реформи, частина кандидатів у депутати просто займається популізом, йдучи на повідку у настроїв селян того чи іншого населеного пункту. Якщо ми вже вирішили іти в Європу, то маємо виконувати взяті на себе зобов’язання і триматися однієї лінії.

За словами Олени Миколаївни, кожному сільському голові просто варто порахувати, скільки коштів село має зараз, та скільки отримає після об’єдання громад, а також на  що ці гроші варто було б інвестувати. Тоді відразу пропадуть всі сумніви.

- 25 жовтня пройдуть вибори, і жоден сільський голова не має гарантії, що його оберуть. Тому наше основне завдання зараз – не чекати «пілотних проектів», а брати на себе відповідальність і наполегливо працювати. Адже саме це – запорука процвітання наших сіл.