Катеринопільський район: експерти «Офісу реформ» відвідали Катеринопільський район

На Черкащині триває процес обговорення пропозицій до перспективного плану

об’єднання громад. Так, експерти «Офісу реформ» здійснили чергові робочі поїздки в місцеві громади, а саме – в Катеринопільський район.

-Питання об’єднання територіальних громад нині є дуже актуальним, тож на зустрічі були присутні усі голови сільських рад, - розповідає експерт «Офісу реформ» Сергій Маслак. – На Катеринопільщині, де нині розташовані 2-і селищні та 22-і сільських рад робочою групою запропоновано утворити дві громади – Катеринопільську та Мокрокалигірську.

За словами Сергія Маслака, основні питання, які турбують людей – це проблема працевлаштування людей, які втратять роботу при реформуванні, яка роль старост та за якою закордонною моделюю буде проводитись об’єднання.

-На таких зустрічах ми пояснюємо жителям громад, що із проведенням реформи люди на місцях отримають кошти та повноваження і зможуть більш ефективно розпоряджатися заробленим, а отже – займатися розвитком та благоустроєм територій, на яких живуть, - пояснив Сергій Маслак. – Посада сільського голови зміниться на посаду сільського старости, який буде ефективним менеджером. Модель реформи змішана, але в основному, за польським зразком.

Експерти «Офісу реформ» відвідали Кам’янський та Чигиринський райони

На Черкащині продовжується процес обговорення пропозицій до перспективного плану об’єднання громад. Так, експерти «Офісу реформ» здійснили чергові робочі поїздки в місцеві громади, а саме – в Чигиринський та Кам’янський райони.

-         Приємно здивувала активність сільських голів, адже, що в Кам’янці, що в Чигирині на зустрічах були присутні усі голови сільських рад, - розповідає експерт «Офісу реформ» Сергій Маслак. – На Кам’янщині, де нині розташовані 1 міська і 18 сільських рад (23 села та 6 селищ) планується утворити одну громаду. А от в Чигиринському районі (кількість міських і сільських рад аналогічна, проте 28 сіл і 7 селищ) РДА пропонує утворити дві громади – Трущівську та Чигиринську.

За словами Сергія Маслака, основні питання, які турбують людей – це повноваження громади щодо розпорядження землею та водними ресурсами, а також розвиток інфраструктури на селі.

-                     На таких зустрічах ми пояснюємо жителям громад, що із проведенням реформи люди на місцях отримають кошти та повноваження і зможуть більш ефективно розпоряджатися заробленим, а отже – займатися розвитком та благоустроєм територій, на яких живуть, - пояснив Сергій Маслак.

Відбулася зустріч експертів «Офісу реформ» з представниками громад Канівщини

Експерти «Офісу реформ» здійснили робочу поїздку в місцеву громаду
Канівського району. В місті Каневі відбулася зустріч експертів з представниками місцевих територіальних громад, депутатами міських та районних рад, сільськими головами, а також членами робочих груп по наданню пропозицій до перспективного плану об’єднання громад Черкащини. 

-         У Канівському районі запропоновано представниками РДА створити 5 громад, які будуть спроможні розвиватися та розвивати території, на яких вони живуть, - повідомив за результатами зустрічі експерт «Офісу реформ» Сергій Слинько. - Проте частина присутніх на зустрічі сільських голів проявили бажання долучитися до інших андмін-центрів. Зокрема сусідні до Канева села мають намір стати частиною об'єднаної територіальної громади спільно з Каневом. Ми зі свого боку роз'яснили особливості об'єднання та відповіли на запитання присутніх.

Подібні зустрічі відбуватимуться і в інших районах області. Так, 21 травня зустрічі з місцевими громадами відбудуться у Чигиринському та Кам’янському районах.

Експерти «Офісу реформ» зустрілися з представниками територіальних громад Драбівщини

Мова йшла про добровільне об'єдання громад

Експерти «Офісу реформ» здійснили робочі виїзди в місцеві громади Драбівського району. В селі Степанівка Драбівського району відбулися зустрічі експертів з представниками місцевих територіальних громад, депутатами міських та районних рад, сільських голів, а також членами робочих груп по наданню пропозицій до перспективного плану об’єднання громад Черкащини. 

-                     В селі Степанівка, що на Драбівщині ми зустрілися з головами сільських та селищних рад (в районі нараховується 31 сільська та 2 селищні ради) та обговорили з ними плани майбутнього об’єднання. Так, Драбівська РДА пропонує створити 3 об’єднані громади на території району, які отримають кошти на розвиток на розширені повноваження, - зауважує експерт «Офісу реформ» Сергій Маслак.

Як зауважує керівник черкаського «Офісу реформ» Наталя Даньковська, подібні зустрічі з громади стануть традиційними та відбудуться у всіх районах Черкащини.

Черкащан вчили перемагати в інформаційній війні

Тренер з нейро-лінгвістичного програмування міжнародного рівня Всеволод Зеленін побував у Черкасах.  Для представників відділів інформаційного 

забезпечення та внутрішньої політики різних районів області, блогерів та журналістів тренер провів майстер-клас по розпізнаванню основних прийомів ведення інформаційної війни та організації ефективної інформаційної кампанії. Також на зустрічі йшлося про протидію дискримінації адміністративно-територіальної реформи, яку нині частина людей асоціює з сепаратизмом. Захід відбувся у межах інформаційно-роз’яснювального семінару з питань об’єднання територіальних громад, організованого департаментом інформаційної політики та комунікацій з громадськістю ЧОДА та черкаським «Офісом реформ».

-                     Там, де добре працюють пропагандисти – гармати мовчать, - так розпочав свій тренінг Всеволод Зеленін. – Нині російські пропагандисти працюють дуже «топорно», застосовуючи найпростіші технології ураження, але, на жаль, вони ефективно діють. Нині війна Росії проти України нагадує мені шахову партію, в якій людина, яка вміє поставити «дитячий мат» грає проти людини, якій тільки показали, як ходять фігури.

Всеволод Зеленін розповів про різні рівні конфліктів, з яких розпочинається ведення інформаційної війни, а також про те, як уберегтися від впливу ворожих інформаційних агентів.

-      Перший рівень впливу – особистісний. Це коли Вам стає якось некомфортно самим з собою. Ви перестаєте відчувати себе українцем і асоціюєте, то з кримчанином, то з дончанином, то з новоросом. Другий рівень – міжособистісний. Впевнений, що практично кожен за останній рік посварився з кимось із родичів чи друзів, які живуть у Росії або мають відмінні погляди на неоголошену війну. У Вас же не було такого раніше, правда? Це все Вам навіяли, а ми часто цього навіть не усвідомлюємо. Третій рівень – між груповий. Це тоді, коли черкащани відмежовуються від зони конфлікту і говорять – це у вас на Донбасі, а от у нас в Черкасах зовсім не так. Це коли говорять, що Бандера чи Шухевич – це герої лише західної України. Це коли «Схід» пишуть з великої букви. Ніби це не частина України, а окрема держава. Ну, і наступний – міждержавний, коли конгломерати одних держав постають проти інших. Потрібно лише виявляти, на якому саме рівні атака і відразу відбивати її.

За словами Всеволода Зеленіна, лише на Черкащині постійно працює 800 агентів російської пропаганди. Їхнє завдання саме для нашого регіону, щоб ми максимально відмежувалися від територій, де нині відбувається війна. Вирішили, що це не наша справа і тим самим, «посунули» лінію інформаційного фронту ще ближче до Києва.

-                     Це теж свого роду сепаратизм. І нинішні намагання дискредитувати реформу децентралізації, нав’язуючи населенню, що це певне від’єднання від інших територій – це намагання загальмувати реформу, - коментує керівник черкаського «Офісу реформ» Наталія Даньковська. – Адже реформа передбачає навпаки об’єднання громад, причому добровільне, покликане зробити їх сильнішими та спроможними самостійно акумулювати кошти для власного розвитку.

Міфи і реальність або «По той бік правди»

Окрім теоретичного блоку учасники майстер-класу також мали можливість взяти участь у напрацюванні практичних кейсів вирішення інформаційних завдань. Серед тем, які обрали черкащани, були і проблеми переселенців, і питання спротиву підприємців новим місцевим податкам, і напрацювання позитивного іміджу центральної влади, і висвітлення переваг добровільного об’єднання громад на Черкащині. Теми допускалися будь-які, аби лише вирішення цих завдань працювало на інформаційний імідж України.

-                     Десять років я не міг переконати можновладців, що нам потрібен сильний інформаційний захист. Ніхто ж тоді не думав про війну з північним сусідом. «Вероятным противником» називали Румунію, з якою були конфлікти через острів Зміїний. Тому нині я говорю про те, що у нас «невероятный противник» - Росія, - зауважив Всеволод Зеленін. – Насправді наше завдання нині – не нападати, а оборонятися. І не завжди треба «ламати» стереотипи. Інколи їх можна просто обійти.

І на підтвердження власних слів навів таку історію.

Бабці і «Правий сектор»

«Я був у Слов’янську в той час, коли його почали захоплювати терористи. Мізки у населення були, звісно, промиті. Бабці біля під’їздів «взахльоб» розповідали мені про звірства, які творить «Правий сектор», розіп’ятих малюків, ріки крові і т.д. Минуло кілька місяців. Слов’янськ звільнили і провели там відповідну роз’яснювальну роботу. Я йду вулицею і зустрічаю тих самих літніх жінок.

-                     Ну, що, як там «Правий Сектор»? – запитую у них.

-                     Ой, синку, так добре, - відповідає бабця чистою українською мовою. – Прийшла українська армія, навела порядок і перемогла «Правий сектор».

По суті, не так важливо, у що вірять люди. Головне, щоб це працювало на Україну.

Казахська вата або як боротися з сепаратизмом без грошей

Як зауважив Всеволод Зеленін, масована пропагандистська атака йде нині не лише на Україну, де відбувається війна, а й на країни-сусіди – Білорусію та Казахстан. І що раніше вдасться зупинити цю атаку, то більше шансів буде у цих країн не допустити кровопролиття.

-                     Білорусь нині перебуває на другому етапі. У них з’явилися якісь козаки, яких раніше ніхто не бачив. Казахстану ж вдалось зупинити ще на першому. Як тільки Путін заявив, що ця держава не має власної історії, як відразу (за одну ніч!) був відзнятий фільм на основі героїчного епосу, який розповідає не лише про те, хто такі казахи і звідки вони взялися, а ще й творить образ народу-переможця. І відповідні іміджеві кампанії можна проводити зовсім навіть без грошей. Так, тим казахам, які вішали на свій автомобіль «георгіївські» чорно-оранжеві стрічки, ці стрічки знімали, прикріплювали стрічки в кольорі перемоги – червоному та національному – бірюзовому, а ще – шматочок вати. Просто і дуже дохідливо. І затрат ніяких. А ефект – дуже високий.

Особистий рахунок

На завершення зустріч Всеволод Зеленін закликав кожного з присутніх пам’ятати про свій власний рахунок, який має кожна українська сім’я або перед радянською владою (революція, голодомор, розкуркулення, колективізація, війна, репресії) або уже перед нинішнім путінським режимом. І боротися за Україну на інформаційному фронті.

-                     Ми боремося не проти Росії, а за Україну, це принципово важливо. І як би нам зараз не було важко, варто пам’ятати, що в часи революцій, повстань, репресій, висилок у Сибір, масових ув’язнень і розстрілів люди знаходили у собі сили складати анекдоти про бандерівців, сміятися над цими анекдотами і боротися до останньої краплі крові.

У Черкасах Всеволод Зеленін також презентував свої книги «Сповідь тренера» та «По той бік правди. НЛП як зброя в інформаційній війні» (остання, до речі, уже заборонена в Росії). Книга «По той бік правди» редакцією «Нової Доби» буде передана в Черкаську обласну бібліотеку, де скористуватись нею зможуть всі бажаючі.

І автор і редакція, сподіваються, що вона допоможе досягнути того, про що Всеволод Зеленін власноруч написав на першій сторінці «З великою надією на перемогу!»

Свято зі сльозами на очах

Цьогоріч День Перемоги Україна святкує по-новому, по-європейськи. На фоні війни на сході України уряд та президент вирішили відмовитись від пишних святкувань та парадів, «переформату

вавши» свято у День пам’яті. Лейтмотивом цьогорічних святкувань стало «Пам’ятаємо та перемагаємо». Що ж насправді значать розбіжності у святкуванні Дня перемоги у різні дні та різним чином у різних країнах? Чи правильно відмовлятись від «радянщини» та замість «георгіївських стрічок» використовувати червоні маки? Та що значить для ветеранів Другої світової та нинішніх і потенційних солдатів АТО День Перемоги? Про це ми запитали у експертів, ветеранів та молоді.

8 травня зі звичайного робочого стало Днем пам’яті і примирення. Цим політичним жестом українська влада прагне дистанціюватися від пострадянського культу Перемоги, що відіграє таку важливу роль у сьогоднішній російській воєнній пропаганді. При цьому уряд не бажає його повністю відкидати – адже пам’ять про ту війну глибоко вкорінена в українського населення, і зовсім не обов’язково пов’язана з проросійськими настроями – дуже часто навіть навпаки. Звідси бажання інструменталізувати цей культ у власних політичних інтересах, проводячи паралелі між тодішнім німецьким і нинішнім російським вторгненням на українські землі. Про це говорив президент Петро Порошенко в своїй новорічній промові, саме про це і промови  урядовців, зокрема, прем’єр міністра Арсенія Яценюка,  на урочистостях 8-9 травня.

Коли святкують у Європі?

Проте, мало хто знає, звідки ж насправді, різні дати святкування: 8 і 9-те та яка з них «правильніша».

Річ у тім, що перший акт про беззастережну капітуляцію Німеччини було підписано ще 7 травня о 2:41 ночі в Реймсі. Радянський генерал Суслопаров підписав його з застереженнями, бо не встиг заручитися згодою з боку Сталіна – і дійсно, радянське керівництво стало наполягати на «перепідписанні» капітуляції. Мовляв, така історична подія має відбуватися належним чином, підписувати документ треба в Берліні, в самому осерді поваленого режиму. В результаті союзники погодились вважати процедуру в Реймсі попередньою і не оприлюднювати інформацію про неї до повторного підписання капітуляції в Берліні, яка відбулась уже 8 травня о 22:43 за місцевим часом. Згідно з документом, припинення вогню було призначено на 23:01 за центральноєвропейським часом. За московським (і київським) часом це вже був наступний день, 9 травня. Через цю різницю в часі і склалась традиція відзначати день перемоги 8 травня в Західній Європі і 9 травня на територіях, підконтрольних СРСР.

97–річний Полковник гвардії Петро Васильович Рясик про дні війни згадує з болем. Заглушити цей біль не змогли навіть десятиліття, що минули з того часу.

-         Минуло 74 роки, а я й досі здригаюся, коли пригадую бої. Війна і досі сниться мені палаючим металом, свистом куль, завиванням бомб, руїнами міст і сіл, закривавленими бинтами, покаліченими тілами. Але треба було йти вперед і перемагати. Підтримувала думка про Україну та рідний Чигирин. І досі, як найвизначнішу подію, я згадую, як 14 жовтня 1944 року наша частина вийшла на кордон рідної землі. Майже три роки Україна була окупована, тому, можете уявити наше піднесення, коли ми вигнали ворога за свої кордони. Це день пам’яті про війну, яка була написана нашою кров’ю і потом, і про перемогу, за яку було заплачено життям наших побратимів.

Петро Васильович із дому уже не виходить, проте, ще й коли міг ходити на парад, був противником бучних святкувань із алкогольними застіллями. І, до речі, не лише він…

-                Це день скорботи і мій дід, який пройшов всю війну, ніколи не святкував, - говорить керівник черкаського «Офісу реформ» Наталія Даньковська. -  Загинула маса людей, проте наші діди і прадіди перемогли. Неможливо відділити смерть і

перемогу одну від одної. Треба лише пам’ятати і шанувати.

Саме так святкують у Євросоюзі. Ідея поєднати 8 та 9 травня як глобальні дні примирення та пам’яті про тих, хто втратив життя під час Другої світової війни, містилась у Резолюції 59/26 Генеральної Асамблеї ООН, прийнятої 22 листопада 2004 року – напередодні 60-ї річниці розгрому фашистської Німеччини. Ініціаторами резолюції виступила група країн, переважно, колишнього СРСР, в тому числі й Україна. У преамбулі документу пропонується «подолати спадщину Другої  світової війни» та «примиритися». На думку аналітиків інформаційної кампанії «Сильніші разом» - таке формулювання свідчить про східноєвропейське походження  тексту. Адже на Заході, в тій же Німеччині, нікому в голову не прийшли би подібні формулювання: там в офіційному дискурсі починаючи з 1970-х років фашизм вважається абсолютним злом, примирення з яким неможливе, а пам’ять про війну – це цінні уроки, які не можна забувати, а не набридлий вантаж, який треба скинути.

Думка молоді

Як свідчить опитування, проведене журналістом «Нової Доби», уроки війни та переосмислення сучасної ситуації – це головний месидж, який для себе винесла з уроків історії та розповідей очевидців (часто родичів, дідів та прадідів). Приводу для помпезних святкувань та нагоди «перехилити чарочку» нове покоління в цьому не бачить.

-                     Особисто для мене - це день скорботи за загиблими та день перемоги над нацизмом. І саме в такому порядку, - коментує студент ЧДТУ Євгеній Семенов. -  Під час війни загинула вражаюча кількість людей 45 000 000. Їм потрібно віддати шану за те, що вони боролись з нацистською "машиною" до останнього, віддаючи най дорожче - життя. Нічого поганого у відміни пишних святкувань та переводу цього дня у день пам'яті я не бачу. Тим більше, що в України зараз вистачає більш важливіших справ, враховуючи події на сході.

Багато черкасців наголошують також на «примусовості» участі в святкових заходах, яка була раніше. І говорять про те, що ветеранам навряд чи імпонує вияв поваги «під список».

-До відміни "пишнот" ставлюся позитивно, адже ці пишноти зазвичай були примусові. Наприклад, усіх працівників державних і комунальних закладів змушували під список йти на свято. Це нівелювало мету проведення цього дня, адже більшість через примус участі у події думали лиш про це і про те, як швидше піти, - говорить координатор освітніх програм Черкаського осередку Всеукраїнської громадської організації «Громадянська мережа «ОПОРА» Марина Макуха. – Особисто для мене День перемоги - це день, коли я згадую свого дідуся, який пройшов усю війну, коли долями людей просто грали в шахи.

До речі, для частини сімей 9-те травня, це день невимовного болю ще й через те, що саме цього дня або ж напередодні вони отримували «похоронки» і розуміли, що їхні герої до світлого дня завершення війни так і не дожили…

-                     З дитинства я пам’ятаю татову розповідь про "День Перемоги". У 1945 році йому було 9 років. І от цей чудовий день 9 травня 1945 року він запам’ятав на все життя. Зі школи їх тоді відпустили. Вчителька сказала - діти, йдіть додому, сьогодні ПОБЄДА!!!!! Всі раділи, сміялися, схопили торбинки і побігли по домах... Батько згадує, як він біг вулицею, серед вишневого і яблуневого цвіту, як йому лунко билося серце в грудях, і він , дитина, кричав – «Побєда, побєда!» Забігає в хату, а там мати і бабуся, і він до них – «Ви знаєте, що сьогодні? Побєда!!!» А мати і бабуся як заголосять на всю хату.... Бо на ту пору їм вже прийшла "похоронка" .... І так з цього дня, 9 травня 1945 року для мого батька почалося тяжке і безрадісне сирітське життя. Моя бабуся заміж так і не вийшла, бо дуже любила свого чоловіка, мого дідуся, простого сільського вчителя із села Потапці Канівського району Наума Івановича Крапиву, старшого лейтенанта, замполіта, який загинув при обороні Вільнюсу, - ділиться спогадами прес-секретар міського голови м. Черкаси Юлія Крапива. - Через те я ненавиджу війну за тисячі зламаних людських доль, і вважаю цей день своїм особистим днем скорботи. Відміну пишних святкувань вважаю нормальним явищем. Єдине, що нам зараз потрібно - це повага і пам’ять про загиблих. Бо це повинно виражатися швидше внутрішньо, ніж через зовнішні атрибути.

«Георгіївська» стрічка чи червоні маки?

Стосовно атрибутики, пов’язаної з відзначенням Дня перемоги, між українцями й досі нема одностайності. Адже ще кілька років тому кожен намагався прикрасити себе «георгіївською стрічкою», яку нині називають «колорадською». Нині ж українці масово переходять на «червоні маки» та стрічки у кольорі національного прапору.

Походження цього символу – вірш канадського лікаря, підполковника Джона Маккрея «На полях Фландрії» про маки, що виросли на місці битви під Іпром, коли вперше було використано хімічну зброю. В США, а особливо в країнах Британської співдружності червоні маки стали символом пам’яті про ветеранів та загиблих солдат у Першій світовій війні, а згодом і в інших війнах.

 Сьогодні це насамперед британський військово-патріотичний фетиш – приблизний аналог «георгіївської стрічки» в Росії та волошкових квітів у Франції, де вони виконують таку ж роль. Щороку 11 листопада британці активно відзначають річницю завершення Першої світової війни, носячи цей символ на одязі. Значки у вигляді маків продають благодійні організації, що збирають кошти на допомогу ветеранам. Зараз цей символ стосується вже не стільки Першої світової, скільки всіх британських військових, які загинули на будь-яких війнах, включно з тими, що тривають сьогодні (зокрема, в Афганістані). Проте, тут є одна цікава особливість. 

Вся ця символіка тісно пов’язана саме з британською імперською військово-політичною історією. Як вдалося з’ясувати аналітикам інформаційної кампанії «Сильніші разом», є лише дві держави, що не є колишніми британськими колоніями і при цьому активно пропагують червоні маки як символ пам’яті про Другу світову війну – це Албанія і Україна.

І, можливо, «Лайфньюз» сьогодні кричатиме про те, що відміна пишних святкувань – це знущання над ветеранами, і про те, що у них «забрали свято» (це, до речі, нагадує риторику Чечетова стосовно новорічної ялинки під час Майдану) і люди незадоволені переформатуванням свята в День пам’яті, проте… в Черкасах ми таких практично не знайшли. Хтось за перейменування, хтось проти, але всі – проти популізму.

Констянтин Проценко, керівник пожежно-рятувальної виставки Управління ДСНС у Черкаській області

День Перемоги - це швидше за все день скорботи за усіма загиблими у ТІЙ війні. Україна стоїть дещо осторонь від інших ікраїн, адже ми (українці) воювали практично в усіх арміях як на боці антигітлеровської коаліції так і на боці німеччини та її союзників. На нашій території фактично зійшлись дві потужні тоталітарні системи які витоптали нашу країну вздовж та упоперек, Сьогодні треба знайти інший, відмінний від варіантів колишнього СРСР варіант відзначення цього дня. Це повинно бути більш душевно та кулуарно, ми повинні якось переосмислити ту інформацію, що почала зявлятися з архівів, не треба казати про велич народу чи країни, варто зробити наголос на вчинках окремих людей. Я переконаний що для майбутніх поколінь важливо зберегти пам’ять про загиблих саме звідси будуть народжуватися воїни здатні захищати сучасну Україну, нам важливо відродити зв’язок поколінь, правдивий а не прикрашений пропагандою. Не випадково сьогодні ми вже говоримо про те, що для України війна почалась 1 вересня 1939 року а не 22 червня1941. Важливо, що сьогодні у одному строю стоять і бійці УПА і Червоної армії.

Тамара Борисова, керівник Черкаського обласного відділення ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ»

Під час війни масові святкування категорично недоречні. Яка перемога, коли хлопці гинуть і калічаться? Тим більше - витрачати бюджетні кошти на святкування, коли волонтери по копійці збирають на одяг і харчі? Звісно це в першу чергу день пам,яті і поваги до тих ветеранів, котрі ще живі. Привід зайти до них, привітати, побалакати і хоча б один день на рік попіклуватися  про них. Для моєї бабусі, яка пройшла всю війну це свято. Навіть на день народження вона так не чепуриться і не радіє. Люди, які відчули війну, вміють радіти перемозі. Знайомий ветеран, який ще Дніпро форсував при визволенні Черкас, кожен рік викликає на ці дні до себе дітей і невістку, аби дім прибрали, наготували, гостей зустрічали. Ну, а для мене це в першу чергу день поваги до того, що пережили ці люди. День турботи та подяки. І одночасно день сорому перед ними. Болісно дивитися на них, таких беззахисних і занедбаних. Те заради чого вони воювали не справдилось.

Володимир Присяжнюк виконавчий директор ГО "Академія стратегічних досліджень"

Для мене, це день, коли потрібно згадувати тих, які зробили подвиг, які боролися за життя і здобули криваву і дику перемогу. Це день, коли помилки одних було виправлено мільйонами життів інших. Тому для мене - це більше день спогадів. Цікаво, що до 1960-х років в СРСР 9 травня не святкували як тепер - з помпезністю, 20 років після війни всі згадували загиблих і ставилися до цього дня, як до поминання героїв і салютували Дню Перемоги. Зараз українці починають нову традицію відзначення Дня перемоги - замість лише помпезного радянскього 9 травня, спокійне 8 травня і День слави 9 травня. Це показує різницю з РФ, де святкують так само як і в часи СРСР.

Анна Панова, переселенка з Донецька, активістка громадської організації «Спільнота біженців з Донецька та Сходу України»

Двояке відчуття, якщо чесно. У мене обидва діди воювали, обидва були важко поранені, двоє братів одного діда загинули, брат другого – пропав безвісти. Пам'ятаю, як маленька з дідусем на паради ходила – свято, радість, «це все для тебе було, внучечка», гордість і вдячність... Зараз, коли їх обох уже немає, та й майже не залишилося тих, хто дійсно міг би про себе сказати «цей день ми наближали, як могли» - залишається пам'ять, залишається скорбота. Переформатування цього дня в День пам'яті вважаю, що  запізнилося років на 10-15. Давно пора було, дуже погано, що не зробили цього раніше. День пам'яті ні в якому разі не скасовує того, що було зроблено і які жертви були принесені заради миру. Хто був хоч раз на Савур-могилі, той ніколи не буде ТАК відзначати – те, що там коїться в цей день, нічого спільного з даниною поваги загиблим не має. Пам'ятати – необхідно. Робити з цього дня божевільний шалений фетиш, лубочну картинку, в якій немає нічого від справжньої гордості, ні від щирої подяки, ні від справжньої пам'яті – як мінімум неправильно.

Марина Демченко, голова правління ГО «Агенція молодіжних ініціатив»

Для мене, День перемоги – то є свято перемоги Радянської армії(народу) над нацизмом все ж таки. Для мене це дійсно свято зі сльозами на очах! Вважаю, що недоречно переводити у день пам’яті чи якось інакше. Адже день перемоги – це свято перемоги і пам’яті, шани та переосмислення. Як на мене, то абсолютно не важливо на скільки пишно будуть його відзначати. Головне, щоб люди вийшли та вшанували пам'ять, привітали ветеранів. І в жодному разі не проводили паралелі із сьогоднішньою ситуацією. Переглядаючи новини за 8 травня, сльози навертаються від того популізму деяких публічних осіб. Люди будьте людяними! Це наш обов’язок!!!

Ірина Коваль