Воля України або смерть

На Чигиринщині тривають святкові дійства по ушануванню героїв Холодного Яру

Розмаїття прапорів, барвисті вишиванки та віночки, камуфляж, оселедці і щирі посмішки патріотів з усіх куточків нашої держави – саме таким постало славне козацьке місто Чигирин сьогодні. Другий день поспіль на Чигиринщині тривають заходи по ушануванню героїв Холодного Яру. Цьогоріч на святкуванні – жодної «шароварщини», адже крокуючи в ногу з вигуками «Слава Україні» йдуть герої сучасні – воїни АТО. У когось – пошматовані війною тіла, у когось – душі, але в кожного в очах – незламність і бажання боротися до кінця.

Ніч в музеї

А розпочалися святкування, як і будь-яка приємна справа, ще напередодні вночі. У краєзнавчому музеї села Мельники для всіх бажаючих було влаштовано незвичайне дійство – ніч у музеї. Планувався захід як сімейне свято, і, за словами як учасників, так і організаторів, перевершив усі сподівання.

-                     Ви, мабуть, знаєте про всеукраїнську акцію «Ніч в музеї», яка покликана привабити молодь та й людей середнього віку до відвідування музеїв, показати, що це не нудно, а надзвичайно цікаво та пізнавально – доторкнутися до глибин історії . У черкаських музеях ця акція уже кілька разів відбувалась, а от невеличкі музеї досі лишались поза увагою. Дуже хотілося, щоб це було щось особливе, тому ми включили в програму квести, козацькі випробування, а також різноманітні майстер-класи, серед яких плетіння ляльки-мотанки, розпис по тканині та усілякий хенд-мейд, - розповідає екскурсовод філіалу «Холодний Яр» НІКЗ «Чигирин» Ольга Галушко.

Усі учасники успішно пройшли випробування, довівши, що вони дійсно «козацького роду». А виготовленням ляльки-мотанки особливо захопилися… хлопці!

-                     Лялька-мотанка у нас на Слобожанщині називається куколка. Роблять їх як з ниток та матерії, так і з кукурудзяних качанів, соломи та інших підручних матеріалів, - розповідає майстриня з Сумщини Галина Гукова. – Мотанки роблять на різні випадки життя – для одужання дитини, на весілля, на хрестини та й просто – на щастя, на багатство, на добро. Під час майстер-класу ми виготовляли вузликову ляльку в головку якої заклали вовну, зерно і гроші. І що цікаво, з найбільшим ентузіазмом ляльок виготовляли сам хлопці та чоловіки! Саме вони найбільше захопилися процесом.

Бог на боці правди, світла та добра

Після насиченої ночі поціновувачі українських народних традицій мали можливість відчути волелюбний козацький дух у Чигирині – на Замковій горі та в бастіоні Дорошенка відбулася святкова хода та молебень за мир в Україні. Правив молебень Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. У зверненні до чигиринців та гостей міста Святійший наголосив на тому, що перемога у війні Росії проти України – на боці правди, світла та добра. Адже Бог завжди допомагає лише світлим силам.

-                     Чи допоможе Бог тим, хто на боці брехні та зла? - звернувся Філарет до  вірян. – Звісно – ні. Перемога завжди з тими, на чиєму боці правда.

Натхненні словами патріарха, сучасні герої України, обпалені війною та ті, хто лише збирається в зону АТО,  вирушили маршем до місцевого стадіону. Там відбувся парад учасників АТО, військовий та медичний вишколи, а також дитячий конкурс «Малюнок воїну». І звідти ж, під пісні бандуристів, цимбалістів та кобзарів урочисто провели на фронт новобранців полку «АЗОВ» -  сучасних козаків на захист рідних теренів.

Далі буде…

Та на цьому урочистості, звісно, не завершуються. 26 квітня у селі Мельники відбудеться покладання квітів до пам’ятника Юрієві Горліс-Горському та вшанування могил Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака та його козаків. На території Мотрониного монастиря буде відкрито пам’ятник сотникові Іванові Компанійцю, а на хутор  і Буда – покладання квітів до пам’ятника Небесній Сотні та фестиваль патріотичної пісні.

P.S. А ще на цьому святі в Чигирині ми зустріли Дмитра Яроша. Без візиток, але зате з газетою "Нова Доба". :)

Ірина Коваль

Про вчителів та учнів

Пізно увечері повертаюся  зі спортзалу. Чекаю на зупинці маршрутку.

Безлюдною дорогою прямо назустріч своїй погибелі чимчикує їжак. Це помічають 13-14 річні підлітки і один з них буквально за кілька секунд перетинає дорогу і підхоплює бідолаху (без ризику для власного життя – маршрутка  була ще далеченько) і надзвичайно шляхетно випускає їжака у поля за «Епіцентром» ).

У маршрутці на мене чекає ще одне відкриття – хлопці жваво обговорюють «дуже класний фільм», знятий за романом Достоєвського.

-                     Ну, у нього ще назва така, «придурок», чи що…

-                     «Ідіот», - підказую.

Хлопці дякують і повертаються до ще більш жвавого обговорення «Роксолани» і того, як нелогічно вона, дочка священика, спочатку прийняла іслам, а потім охрестила власного сина. Далі йдуть зітхання на тему великої кількості завдань з алгебри і фізики, а також цитування сонетів Шекспіра, які чомусь зовсім не хочуть запам’ятовуватись.

-                     Інша справа «Заповіт» Тараса Григоровича Шевченка (саме так – прізвище, ім’я та по-батькові - авт), чи «Катерина», наприклад…

У плані легкості по запам’ятовуванню вірші Великого Кобзаря не мають рівних – подумки погоджуюсь із хлопцями.

А в голові спливає сценка із зовсім недавнього тренінгу в одній із шкіл, де учням так викладають журналістику, що жоден із них не хоче бути журналістом.

Вчительці з її авторитарними методами («сіли», «відкрили зошити», «що ти там пишеш», «ану віддай») не дуже зрозумілі наші презентації, ігри та ставлення до учнів, як рівний до рівного, як до особистостей і майбутніх «бійців інформаційної війни».

Поки дві новоутворені «редакції» наввипередки вигадують заголовки, користуючись набутими знаннями, вона (не дуже й понижуючи голос) говорить нам:

-                     Ну, бачите, які це діти, їм же нічого не треба.

А діти «віджигають» заголовками: «Випускний у школі коштує дорожче, ніж весілля на 30 осіб», «У завуча 6-й афон», «Учні змушені навчатися під парасольками» (протікає дах), «Школи потребують термінового ремонту. Просто на уроці випало вікно».

А після уроку дякують. Не завчено, хором, а підходять по одному і говорять дуже щиро, поки ми одягаємось і збираємо речі.

І вони точно стануть тими, ким захочуть, бо попри усі перепони уже навчилися бути собою.

Бебі-бум за держзамовленням

Найскладніше знайти роботу жінці – усім потрібні 18-річні дівчата з 20-річним

 стажем роботи, двома вищими освітами і двома дорослими дітьми. Із цим жартом, у якому багато «гіркої» правди, погодяться чи не всі представниці прекрасної статі. Сучасній українській жінці й досі доводиться обирати – або кар’єра, або сім’я, оскільки народження дітей призводить до значних перерв у  трудовій діяльності після яких складно повернутися та бути затребуваною на ринку праці. Перепоною до збільшення рівня народжуваності стає, насамперед, нестабільна економічна ситуація, за якої батько не може самотужки забезпечувати родину, особливо, коли молода сім’я не має власного житла.

«Золоті»  квадратні метри

Відома комедія Івана Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я» чудово демонструє необхідність молодих сімей мати окреме житло. Але якщо для старшого сина «старої видроокої Кайдашихи» побудова власного будинку стала справою складною, проте можливою, то сукупний прибуток більшості молодих українських сімей не дозволяє взяти навіть відповідний кредит.

-                     Середній наш дохід -  4800, а соціальних виплат уже не отримуємо, бо донечці виповнилося 3 роки. І хоч обоє працюємо (дитина відвідує дитсадок), проте грошей  катастрофічно не виcтачає, бо ж дитячі речі дуже дорогі. Так, нам потрібне лише ортопедичне взуття, а це в середньому 400-500 гривень за пару, дитяча курточка також 500 гривень і так майже все, - розповідає 34-річна черкащанка Ірина.

Загалом «дитячих виплат» молодим батькам вистачає лише на памперси, частину одягу та речі першої необхідності для дитини, тож, хоча такі виплати і є дуже важливими та суттєво підтримують молоді сім’ї, проте зовсім не «дитячі гроші» стають вирішальними і, як свідчить статистика, суттєво не впливають на демографію.

Ці спостереження підтверджують дослідження аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!»: першочерговими при прийнятті рішення народжувати є економічна ситуація.  Як в Україні загалом, так і на Черкащині зокрема, народжуваність падала протягом 1990-х, досягнувши нижньої точки в 2001 році.  З початком економічного зростання 2000-х вона почала зростати — задовго до введення «ющенківських»виплату 2005-му. Так, 2005-го, коли загальна сума виплат на дитину становила 8,5 тисяч гривень (понад 1,5 тис. USD), коефіцієнт народжуваності в нашій області становив 7. Тобто на тисячу населення з’являлось 7 немовлят.  Коли виплати було введено, зростання народжуваності помітно пришвидшилось, і до 2012 року коефіцієнт досягнув 10. Проте кризові 2013 і 2014 призвели до падіння цих показників.

Загалом же Черкащину можна назвати старіючою, адже в області один з найнижчих в Україні рівень народжуваності та поряд з цим - один з найвищих рівень смертності.

- Рівень народжуваності у Черкаській області – один з найнижчих серед регіонів  України (9,8‰ проти середньоукраїнського 10,8), нижчий він  тільки у Сумській та Чернігівській областях, - коментує заступник начальника Головного Управління статистики у Черкаській області Алла Бабич. - Поряд із цим Черкаська область має один з найвищих рівнів смертності в Україні (16,6‰ проти середньоукраїнського 14,7), більше тільки у Житомирській, Кіровоградській, Полтавській, Сумській  та Чернігівській  областях.

Поліпшити демографію могла б побудова соціального житла і так звані «молодіжні кредити».  Проте державні програми на будівництво пільгового житла згортають, тож частину проблем намагаються вирішити на місцевому рівні.

-  Минулоріч за пільговими кредитами було куплено 3 квартири в Черкасах, 2 в Золотоноші та 1 в Умані. Через обмежене фінансування про нові об'єкти не йдеться. Але 2014-го  був введений в експлуатацію десятиповерховий цегельний будинок в Черкасах на 80 квартир. Цьогоріч планується видати лише 6 кредитів на область. Більшість із них – у Черкасах. Це ті кредити, що будуть надані за рахунок коштів місцевих бюджетів, - коментує директор Черкаського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Олександр Паливода.

Ситуація ускладнюється ще й тим, що зростає вартість житла у забудовників. Мінрегіонбуд також підняв вартість квадратного метра житла: якщо наприкінці минулого року вона становила 5901 грн., то зараз уже 6169 грн. Тому навіть якщо виділять кошти на рівні минулого року, то кредитів буде видано менше. Що ж до джерел, то кредитування відбувається за рахунок коштів місцевих бюджетів, які повертають позичальники. З державного бюджету тільки компенсуються відсотки по вже взятих зобов'язаннях.

За словами Олександра Паливоди, частково покращило ситуацію рішення Черкаської міської ради, згідно з яким в 2015 році на реалізацію програми пільгового молодіжного житлового кредитування з міського бюджету будуть спрямовані кошти у обсязі 2 мільйонів гривень.

Поки що ж половина українських сімей проживає в умовах скупченості, коли на одну людину припадає менше 13,65 кв. м житла і лише 33% молодих сімей мешкають в окремих власних квартирах.За даними соцдосліджень, житлова проблема є основною причиною, що стримує укладення шлюбів, і спричиняє розлучення серед молоді.

Тато у декреті

Та навіть коли омріяне житло молода родина має, все одно постає питання – хто пожертвує роботою заради сім’ї? Українським сім’ям загалом вигідніше отримувати більшу “чоловічу” зарплатню і пожертвувати меншою “жіночою”. Саме для того, щоб переломити цю короткострокову економічну доцільність, в Європі і вводяться обов’язкові квоти. Результатом є більша активність жінок на ринку праці.Країни, що лідирують за рівнем зайнятості жінок — Ісландія, Данія, Швеція, Норвегія — є водночас і лідерами за рівнем народжуваності порівняно з більш консервативними суспільствами в Польщі або Італії. Цьому значно сприяє рівномірний розподіл обов’язків по турботі за дитиною. Жінці не доводиться на 3 роки «випадати» з процесу побудови кар’єри, тож вона спокійно народжує другу та третю дитину, йдучи на порівняно невеликі перерви.

Так, у Швеції оптимальним варіантом вважається рівномірний розподіл 480 днів декретної відпустки між обома батьками, але до цього ніхто не примушує. Єдине застереження — батько повинен “відбути” щонайменше два місяці цієї відпустки. Якщо він цього не робить — ці два місяці “згорають”: їх не може використати мати. В Ісландії ця “квота батька” дорівнює трьом місяцям. У Норвегії сукупна тривалість відпустки для обох батьків — 54 тижні; з них виключна “квота” матері — 9 тижнів, батька — 6 тижнів. Решту часу вони можуть розподілити між собою на власний розсуд. Гарним прикладом цьому контексті є Швейцарія, де досвід роботи подружжя у період догляду за малими дітьми ділять навпіл для врахування обом членам сім’ї до трудового стажу.

В Україні «чоловічий декрет» ще не вельми популярний, проте частина чоловіків своїм правом користується уже давно.

-           У нас донька уже доросла – їй 8. Проте, добре пам’ятаю як у декретну відпустку пішов саме я. Дружина тоді вчилася, захищала наукову роботу і «академку» брати не  хотіла. Ми найняли квартиру в будинку навпроти університету і Юля на перервах прибігала додому, щоб погодувати дитину. Так і довчилась. Без відриву від процесу, - пригадує голова адміністративної комісії виконкому Черкаської міської ради Сергій Гончар.

Чотири роки тому власним правом піти у декрет скористався і  начальник Управління вуличної інфраструктури й транспорту Черкас Віталій Дядченко.

Дружина отримувала більшу зарплату, тож мій декрет був економічно виваженим кроком. Так ми просто акумулювали більше грошей для дитини. Хоча, дуже суттєво це нас не врятувало, адже я запізно подав заяву до бухгалтерії, тому державних виплат на дитину ми так і не отримали, - пояснив Віталій Дядченко.

У декретній відпустці нині перебуває і керівник черкаського телеканалу «Антена» Валерій Воротник. 9-місячний малюк нині перебуває під опікою батька.

- У декретній відпустці неможливо перебувати ще паралельно не підпрацьовуючи. Адже тієї суми (близько 900 гривень) катастрофічно не вистачає. Для мене - це фріланс та підприємницька діяльність, адже близько 50% нашого сімейного бюджету витрачається саме на дитину. Державні гроші ми збираємо на картку для купівлі якихось дорого вартісних речей, скажімо, дитячої коляски, але зрозуміло, що на процес накопичення необхідної суми йде не один місяць.

Слід зауважити, що усі опитані татусі - керівники, місцеві депутати, журналісти, громадські діячі - є люди з активною громадською позицією, проте «декрет»  є для них явищем цілком прийнятним та навіть можливістю зробити тайм-аут в активній діяльності та присвятити час сім ї.

Куди віддати дитину?

Молодим батькам добре відомий анекдот про дитячі садки, коли завідувач дзвонить із радісною новиною про те, що підійшла черга, а сина… вчора вже забрали в армію. У ситуації гострої нестачі дитячих садків після бебі-буму у 2000-них опинилася і Черкащина.  У90-х, в часи «демографічної ями»кількість дитячих садків в області зменшилась на 142 заклади( з 902 до 760). В цілому по області в дошкільних навчальних закладах в середньому на 100 місць приходиться 104 дитини, у міських поселеннях 122 дитини, у сільській місцевості - лише 81 дитина.

Загалом наш показник кращий, ніж загальноукраїнський, адже в середньому по Україні на 100 місць у садочках приходиться 117 дітей. До того жу більшості районів та містах вирішується питання з відкриття додаткових дошкільних груп при функціонуючих ДНЗ.

-У 2014 році для 249 дітей було відкрито 18 нових груп: 9 з них – у містах (Черкаси, Золотоноша, Сміла та Монастирище), решта – у сільській місцевості, - коментує заступник директора Департаменту освіти і науки Черкаської ОДА Оксана Сімушіна.

Як свідчить опитування молодих батьків, кількість дитсадків нині їх влаштовує. Черкащани в першу чергу наголошують на необхідності покращення послуг, що надаються у дитячих дошкільних закладах.

Водночас, слід зауважити, що незважаючи на зміни у законодавстві, черкаські дошкільнята продовжують харчуватися безкоштовно. У більшості випадків витрати покриваються місцевими бюджетами.

Козацькому роду нема переводу?

Досягнути балансу між кар’єрою та особистим життям досить складно, проте цілком можливо не відмовляти собі ні в кар’єрному розвитку, ні в радості батьківства. Українці цілком можуть скористатися європейським досвідом, звертаючи увагу не лише на такі прямі методи стимулювання народжуваності, як виплати по догляду та допомога при народженні, але й створювати умови для швидкої реінтеграції молодих батьків, насамперед матерів, у повсякденне життя і ринок праці, забезпечувати дешеві кредити на житло для молоді, а також розвивати інфраструктуру дошкільних навчальних закладів.

Ірина Коваль

Робота над велоконцепцією: як народжується мрія

Компактні та рівнинні Черкаси просто створені для поїздок на велосипедах. Цьому сприяє все:

велика кількість «дублюючих» вулиць, що не завантажені значними транспортними потоками, широкі дороги, що перетинаються під прямим кутом, невелика віддаленість торгових та ділових центрів від спальних районів. На користь велосипеда, як виду транспорту – і відсутність трамвайного сполучення та мала кількість тролейбусів і, як результат – монополізм «маршрутчиків», що виражається у постійному зростанні цін. Що ж заважає Черкасам стати «велосипедним містом»? Розбиті дороги, високі бордюри та відсутність велоінфраструктури – таку думку висловили жителі міста під час опитування. А активісти руху «ВелоЧеркаси» узялися вирішувати ці проблеми, запозичивши київський досвід, який, у свою чергу, був запозичений у німців. Але… про все по-порядку.

- Скільки ми цих акцій провели… І дороги перекривали, і зображали «помираючого» 
велосипедиста, і перед Кличком великами махали, таким чином спонукаючи його звернути увагу на проблеми велоспільноти, - це активістка громадської організації «Асоціація велосипедистів Києва» Ірина Бондаренко згадує про те, як громаді Києва вдалось напрацювати міську велоконцепцію.

Нині такі програми мають 20 міст України, серед яких Вінниця, Івано-Франківськ, Ковель, Кривий Ріг, Луцьк, Львів, Нововолинськ, Одеса, Чернігів і тимчасово окуповані Донецьк та Євпаторія. 

В десяти з учасників проекту велоконцепції були затверджені на сесіях обласних рад, у 5 – почали будувати велодоріжки.

- Найбільше у цьому сенсі зробив Львів. Там є і муніципальний велопрокат, і велопарковки в різних частинах міста. Турист за символічну суму бере ровер, катається, а потім може лишити його на парковці в іншій частині обласного центру. Це зручно, дешево і активних туристів вельми приваблює, - розповідає Ірина Бондаренко. – Але, що цікаво, у різних містах велоконцепції створюють зовсім по-різному. У Києві над цим працювали активісти, які намагались «достукатись» до влади, а у Львові ініціативу проявив сам міський голова.

У Черкасах перші вогні на поки-що темному шляху велосипедистів запалюють теж громадські активісти. А щоб на цій кам’янистій дорозі вони набили якомога менше гуль, допомагають їм київські колеги. Причому допомагають і словом, і ділом. 

Так кияни та черкащани два дні до сьомого поту працювали над першими кроками у створенні міської велоконцепції: вивчали альтернативний генеральний план Черкас, прокладали на картах можливі веломаршрути, а потім займалися польовими дослідженнями. Тільки не українського сексу, як у відомій книжці Оксани Забужко, а черкаських доріг, хоча… наші багаті вибоїнами та ямами шляхи викликають у водіїв усілякі асоціації… щодо їхніх висловлювань під час поїздок, то ми взагалі мовчимо…

- Ініціативною групою велосипедистів було вирішено пролобіювати проект ремонту вулиці Гоголя. Ми плануємо закласти у програму соціально-економічного розвитку міста на 2015 рік першочерговий ремонт вулиці Гоголя, одну смугу якої залишать автомобілістам, а іншою їздитимуть велосипедисти, причому рух буде двостороннім, - зауважує ініціатор проекту «ВелоЧеркаси» Сергій Слинько.

Судячи зі слів київських експертів, Черкаси дійсно мають усі шанси, отримати гарні велосипедні доріжки та зручну велоінфраструктуру. Місто так побудоване, що сам Бог велів.

- Компактне розміщення центрів активності та спальних районів, відстань між якими не перевищує 7-8 кілометрів, а також принцип побудови «по квадрату» - це чудові умови для розвитку велосипедного виду транспорту. Крім того Черкаси багаті на парки та рекреаційні зони, а це гарна передумова для розвитку велосипедного туризму, - підсумовує Ірина Бондаренко.

Замість післямови

Організатори ініціативи були приємно здивовані великою кількістю людей, які активно долучилися до створення велосипедної концепції міста. Серед них – спортсмени-професіонали, тренери з тріатлону та навіть депутати міської ради (які зазвичай на великах не їздять). Це надихає на активну роботу, адже ми маємо цілих три причини працювати далі:

1) Половина поїздок у світі здійснюється на відстань не більше 5 кілометрів (як це актуально для нашого міста!)

2) Велосипедисти почувають себе на 10 років молодшими, ніж люди того ж віку, що не їздять на велосипеді (реальна альтернатива спортзалу та ліпосакції!)

3) Гроші, що йдуть на проїзд у громадському транспорті можна витратити на себе коханих та уникнути небажаної компанії (покажіть водію маршрутки язика, і їдьте у своїх справах так швидко, як Вам цього хочеться!)

Тож поки хтось скаржиться на життя, уряд і долар, черкаські велоактивісти втілюють свою мрію в життя. А Вам слабо?!