Волонтерів, які приїхали відновлювати клуб у межах проекту “Молодіжні трудові загони” (про нього ми повідомляли в попередніх номерах газети) чекала справжня сільська романтика: життя у наметах, армія комарів, купання у ставку разом із коровами і... море роботи по відновленню сільського клубу. Волонтери зробили справді грандіозну роботу, адже нині сільський осередок культури має цілком презентабельний вигляд, а ще кілька місяців тому там не було навіть світла.
Назад ... до комсомолу?
Допомагати вершанським селянам волонтери області взялися не з доброго дива. Спочатку жителі села у 2009 році самі проявили ініціативу, взявши участь у спільному проекті ЄС/ПРООН “Місцевий розвиток орієнтований на громаду”. За умовами проекту сільська громада має відшукати 5% коштів на вирішення власних проблем. Інші — надають міжнародні організації, проте лише за умови активності самих селян. Таку активність виявила насамперед сільський голова Вершаців Ніна Чубен, якій вдалось залучити до роботи громаду не лише свого, а й двох сусідніх сіл Тарасо-григорівка та Кудашеве, які входять до складу Вершацької сільської ради.
— Спочатку в селі провели опитування відносно того, які проблеми є найбільш нагальними, — розповідає Ніна Чубен. — На перше місце люди винесли проблему з водогоном, адже школа й дитячий садок працювали без води. Згодом ми відремонтували сільський ФАП, закупили для нього сучасне обладнання, а потім взялися й за клуб.
Клуб у селі є єдиним культурним центром. Там репетирують та виступають вокальний і драматичний гуртки, проводять свята й урочисті заходи, ступають на весільний рушник закохані, відбуваються сільські збори та сходки. І ще зовсім недавно клуб стояв таким-собі будинком без вікон без дверей, а на додачу без даху, світла, опалення й ремонту.
— Проект по відновленню клубу в селі Вершаці ми підготували на конкурс Міжнародного фонду “Відродження”, але його на превеликий жаль не було підтримано, — розповідає Ганна Бабкова, координатор проекту ЄС/ПРООН “Місцевий розвиток орієнтований на громаду” в Черкаській області. — Тоді, проект було подано на Форум молодіжних ініціатив, що проходив за сприяння губернатора Сергія Тулуба.
На форумі вершацьку проблему визнали пріоритетною. Проект посів перше місце в номінації “Культура”, і за надані кошти — 30 тисяч гривень в клубі було замінено старі вікна. Але все одно — це не вирішило проблему: будівля потребувала ремонту даху, внутрішніх ремонтних робіт тощо. Тому громада і сільський голова шукали різні варіанти, як все-таки зробити заклад презентабельним.
Проблему вирішували “усім світом”: і сільська рада, і громада допомагала, і до спонсорів зверталися. Таким чином вдалося провести освітлення в клубі, замінити 30 листів шиферу, де протікав дах. І навіть за кошти, що були виручені за здачу батарей і труб на металобрухт, селяни купили нові карнизи та штори.
Завершальним етапом став “внутрішній” ремонт: 30 волонтерів із молодіжного трудового загону чотири дні білили та фарбували клуб. Для цієї місії зібрали ентузіастів з Черкас, Сміли, Золотоноші та навіть... далекого Берліна. Ініціативу реалізовували Черкаський обласний молодіжний ресурсний центр та Центр соціального партнерства при підтримці управління сім’ї, молоді і спорту. Проект, по суті, був дуже схожий на добре забуті комсомольські загони: удень робота в клубі, увечері — ігри, пісні під гітару в наметовому містечку. Щоправда, селяни довго не могли повірити, що “гості з області” працюють у них... просто так.
Ну, нічого, діти, хоч грошей заробите
— Коли ми пішли купатися до місцевого ставу, де в той час “омивались” і корови селян, то познайомились із вершацькою молоддю, — розповідає учасниця “Молодіжного трудового загону” Лілія Таібова. — Місцеві усе допитувалися: скільки нам заплатять, що ми матимемо за свою роботу? І просто відмолялись вірити, що допомогти селу ми вирішили безкоштовно і добровільно.
Таку недовіру виявляла не лише прагматична молодь, а й люди старшого віку.
— Іншого дня, коли фарбували, до клубу завітала місцева бабуся, — приєднується до розмови організатор трудового табору Світлана Собова. — Спочатку пожаліла нас, що втомлюємся, дихаємо фарбою, а потім говорить: “Ну, нічого, діти, ви ж хоч грошей заробите”. Бабуся довго не вірила у те, що волонтерам ніхто не платитиме.
До життя без закладів культури сільська молодь пристосовується по-різному. Хтось їздить відпочивати в Чигирин за 16 кілометрів від рідного дому. Хтось надає перевагу сусіднім селам, де є чимало генделиків. Хтось намагається просто рідше їздити додому з місць навчання та роботи. Це проблема сіл усієї України, які з кожним роком зникають з карти нашої держави, просто вимирають. І чи не в кожному селі стоїть чимало добротних будівель, як-от, наприклад, величезна Вершацька школа. За словами волонтерів, така є не в кожному районі. Проте навчається тут лише 90 учнів. Такі будівлі — клуби, школи, ФАПи — у селах стоять у запустінні, чекаючи волонтерів чи активності самих селян.
— У пріоритетах розвитку села залишилось багато й інших проблем — це вуличне освітлення, ремонт у дитячому садку, енергозбереження в школі, — коментує Ніна Чубен. — Усі ці питання ми плануємо вирішувати спільно. А про наш успіх свідчить хоча б те, що склад сільської громадської організації “Відродження”, яка займається проблемами села, збільшився з 40 до 240 членів.
Концерт ... за дві години
Робота-роботою, а розваги за розкладом. Окрім роботи в клубі волонтери мали можливість ще й відпочити. Тож, крім традиційних пісень біля наметів та тривалих походів до місцевого ставка, вони взяли участь у “спортивному орієнтуванні” з GPS-навігаторами, за допомогою яких шукали підказки та дізнавались у місцевих жителів про історію села. Окрім того, святкуючи Маковія, встигли дати концерт в оновленому клубі. І хоч сформували програму усього за дві години, незважаючи на дощ концерт зібрав чимало сільських жителів. Хочеться сподіватись, що не востаннє.
Матеріал опубліковано на сайті http://kray.ck.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар