Моя хата з краю

Формування місцевих пожежних команд, що дуже активно почалося на Черкащині чотири роки тому, загальмувало погіршення економічної ситуації в Україні. Відсутність коштів і належних умов для відродження сільської пожежної охорони фактично зупинили процес відновлення пожежних підрозділів, які першими реагували на надзвичайні події у сільській місцевості. Нині черкаські вогнеборці намагаються зберегти уже напрацьоване і вижити в очікуванні кращих часів. Подальший розвиток місцевій пожежній охороні обіцяє адміністративно-територіальна реформа, яка нині широко анонсується. Питання в тому, чи «доживе» до активної фази реформування техніка, яка експлуатується понад 30 років, та альтруїстичний колектив, що існує на мінімальну зарплату.

Як це було

Поява та активна розбудова системи місцевої пожежної охорони на Черкащині (як і загалом по всій Україні) припадає на повоєнні роки. У перші десятиліття після Великої Вітчизняної Радянський Союз перетворився на великий будівельний майданчик. Відновлювалися фабрики, заводи, створювалися нові радгоспи та колгоспи. Усе це потребувало належного нагляду та збереження від вогню. Тому до 1954 року практично в усіх районних центрах Черкащини вже були створені професійні пожежні частини. Що ж до сільської місцевості, то у тут у сфері протипожежного захисту було власне ноу-хау – пожежна сторожова охорона для колективних господарств і добровільні пожежні дружини для радгоспів. І хоч нововведенням протягом 30 років успішно послуговувались на території усього Радянського Союзу, проте мало хто нині знає, що авторами ідеї були саме черкащани.

Як Щербицький змінив пожежну охорону

Історія створення пожежної сторожової охорони у сільській місцевосі починається 1962 року. Адже саме тоді була ухвалена постанова Ради Міністрів УРСР №1188, згідно з якою пожежно-сторожова охорона колгоспів України отримала офіційний статус. Тодішній голова Ради міністрів УРСР, а пізніше – перший секретар ЦК КП УРСР Володимир Щербицький підписав цю постанову і тим самим поклав початок створення пожежної сторожової охорони у кожному колгоспі. Слід зауважити, що тоді на території радянської України існувало 12 тисяч колгоспів і кожен з них мав на обслуговуванні сільську пожежну команду.

Окрім масовості сільські пожежники мали ще й особливий статус. Бути керівником сільської пожежної охорони було престижно, адже керівник ПСО був правою рукою голови колгоспу – беззаперечного авторитету на селі. Окрім поваги односельців пожежники мали ще одну беззаперечну перевагу – гарне матеріальне забезпечення. На Хмельницькомому ремонтно-механічному заводі у Вінницькій області було налагоджено випуск пожежних авто спрощеної конструкції. Для потреб сільських вогнеборців щороку випускалось 200-300 таких машин. Крім того, усі пожежники мали форменний одяг та особистий транспорт для контролю ситуації на території колективного господарства. Непоганим «бонусом» була також зарплата вогнеборця – вища, ніж середня у господарстві (для порівняння – нині сільські вогнеборці отримують «мінімалку»). Не дивно, що охочих вистачало.

Слід зазначити, що кандидатів у охоронці колгоспного добра від «червоного півня» обирали на загальних зборах трудових колективів, відряджаючи на навчання до Вінницької школи підготовки начальників ПСО лише найкращих – гордість і надію села. Пройшовши навчання «новоспечені» керівники ПСО поверталися на малу батьківщину і… отримували особливі повноваження.

Особливий статус

Цікаво, що повноваження керівників ПСО не закінчувалися профілактикою пожеж і ліквідацією надзвичайних подій безпосередньо у господарстві. «Бійці» ПСО займалися профілактикою пожеж у приватному житловому секторі і виїжджали на ліквідацію невеликих пожеж у підпорядкованих їм населених пунктах. Фактично, вони виконували функцію нинішнього протипожежного інспекторського нагляду на місцях.

- Щомісяця начальники ПСО приїжджали на спеціальні семінари до районів. Там для них проводили заняття начальники пожежної інспекції, які тоді працювали у міліції. Так сільські пожежники отримували нову інформацію як законодавчого, так і суто прикладного змісту, яка необхідна була їм під час перевірок. Окрім того, під час таких зустрічей керівники ПСО та ДПТ звітувалися про свою роботу, що дозволяло забезпечити суворий контроль їхньої діяльності, - ділиться спогадами голова Спілки ветеранів та пенсіонерів пожежної охорони Черкащини Тимофій Андрійчук.

Така кількість преференцій була просто необхідна вогнеборцям, які під час жнивної кампанії буквально жили у полі. До того ж, зібраний урожай необхідно було теж пильно стерегти від вогню.

- Значні пожежі у нас були в основному на місцях збереження грубих кормів — це скирти сіна та соломи, — пригадує ветеран пожежної охорони Чигиринщини Микола Морозенко. — А у той час загорання скирти — це була надзвичайна ситуація обласного масштабу. Довжина скирти приблизно 50 метрів, вага — від 50 до 300 тонн. Якщо вона буде знищена вогнем, то партійне керівництво нікого “по голівці не погладить”, адже горіло народне добро. За такі вчинки потрапляли на лаву підсудних, бо радянське законодавство передбачало кримінальну відповідальність. Тож, щоб знайти винного, проводили слідчі дії, інколи навіть переслідували зловмисників. Бувало таке, що взимку вогнеборці разом із міліціонерами шукали паліїв по слідах на снігу.

Волонтери існували завжди?

Сільським вогнеборцям активно допомагало місцеве населення. ПСО за допомогою добровольців щороку ліквідовувало 25-30% пожеж як в області, так і у всій країні. Професійним сільським рятівникам проводити профілактику та якнайшвидше ліквідовувати пожежі допомагали добровільні помічники, дружинники або сучасною мовою – волонтери.

Врешті-решт новий і нині дуже популярний «волонтерський рух» існував на нашій землі з давніх-давен. На дерев’яних щитах біля деякий сільських рад та пожежних підрозділів і досі можна побачити написи: «У разі пожежі будинок Михальчуків несе відра, будинок Костенків – габлі, будинок Півтораків - граблі». Дещо спотворений вираз «Моя хата з краю» нині знову набуває свого справжнього сенсу – «першим ворога стрічаю». І українці завжди були готові зустріти вогняного ворога плечем до плеча.

Перефразовуючи відомий вислів, вогнеборці всіх сіл та селищ єдналися. Для цього у 80-х роках минулого століття була запроваджена практика обласних та всеукраїнських конференцій ПСО. Перший обласний форум сільських пожежників відбувся в Черкасах.

На жаль, після розпаду колективних господарств команди пожежно-сторожової охорони, що існували практично в кожному селі, почали зникати. За браком коштів (адже фінансувало ПСО все те ж сільське господарство) сільські пожежні частини потроху закривалися, що не могло не позначитися на протипожежному захисті краю. Адже навіть із появою новітніх засобів зв’язку час, витрачений на дорогу до місця пожежі (а деякі села віддалені від райцентрів на 40 і більше кілометрів) знижував ефективність роботи вогнеборців практично до нуля.

Ріст пожеж у сільській місцевості вимагає рішучих дій. Адже понад 70% пожеж і нині стається у сільській місцевості. У групі ризику – самотні, літні, малозабезпечені громадяни, багатодітні сім’ї і, звісно, ті хто зловживає алкоголем.

- Минулоріч на Черкащині сталося 1 085 пожеж. 62% з них припадає на пожежі у сільській місцевості. Вогонь забрав життя 46 людей. 37 із них – жителі сіл, і, що найстрашніше, серед загиблих є й дитина. Цього року уже сталося 894 пожежі, 69% з них – у селах. Завдяки швидким і злагодженим діям пожежників вдалось врятувати багато людей, тож кількість загиблих на пожежах зараз на рівні минулого року. Проте через значну відстань, яку доводиться долати вогнеборцям до місця події, погорільці зазнають значних збитків, деякі навіть лишаються без даху над головою, - розповідає речник начальника Управління ДСНС України у Черкаській області Костянтин Проценко.

Щоб змінити ситуацію чотири роки тому Черкаською облдержадміністрацією було прийнято розпорядження від 28.12.2010 № 375 «Про створення місцевих пожежних команд в населених пунктах області», яким затверджено графік створення МПК на період 2011 – 2015 років. Проте, якщо в перші три роки програма «з перебоями» та все ж виконувалась (у 2010-му на території області було створено 8 пожежних команд, у 2011 та 2012-му – по 7), то у 2014-му замість запланованих 19 вдалось відкрити лише одну МПК у селі Томашівка Уманського району. Тим часом, на відміну від загальної тенденції, кількість сіл на Черкащині за останні 13 років не зменшилась, а збільшилась!

- Нині наша область нараховує 824 села (три нових з’явилось за роки незалежності). А обслуговує їх усього 78 підрозділів місцевої пожежної охорони з яких 68 підрозділів утримуються за рахунок сільськогосподарських підприємств, решта 10 - за рахунок місцевих бюджетів, - коментує начальник Управління ДСНС України у Черкаській області Віктор Гвоздь. – Згідно обласної програми покращення протипожежного захисту сільської місцевості за чотири роки передбачалося створення 94 сільських пожежних команд. На жаль, програма була виконана всього на 24%. Звісно, обласна рятувальна служба постійно розвиває та розширює мережу волонтерів, які проходять спеціальне навчання та, за потреби, допомагають рятувальникам. Це можливість посилити рівень цивільного захисту регіону, проте волонтерські групи, звісно, не можуть стати заміною сільській пожежній охороні.

Саме відсутність справної професійної техніки є найбільшою проблемою сільських вогнеборців. Адже пожежні авто, на яких вони працюють, експлуатуються більше 30 років і навіть «золоті» руки майстрів не можуть «оживити» техніку, яка вже відпрацювала своє.

Проте, незважаючи на численні труднощі, на Черкащині все ж існують місцеві пожежні команди, які не лише допомагають державним пожежним частинам, а й, частково, виконують їхні функції.

- Черкаський район – є унікальним у нашій області, адже в основному функцію протипожежного захисту у ньому виконують місцеві пожежні команди. Таких команд у районі 10. Дві у селі Леськи, три у Іридні, чотири в Яснозір’ї та одна у Мошнах, - коментує начальник Черкаського РВ Управління ДСНС України у Черкаській області Ярослав Хряпак. – Така форма організації роботи набагато ефективніша, ніж щоразу викликати пожежну команду з обласного центру. Тим більше, наші пожежники працюють уже не один рік і добре знають практично усіх жителів сіл, особливо тих, хто перебуває у так званій групі ризику.

Сільські пожежники і справді можуть похвалитися неабияким досвідом. «Плинності кадрів» серед них немає, хоча постійні скорочення, складні умови праці і надзвичайно низька зарплата призводять до того, що колектив із численного поступово перетворюється у невелику групу ентузіастів.

- Раніше у всьому Черкаському районі працювало 52 сільських пожежників. Після останнього скорочення нас лишилось 27, - розповідає пожежник із 17-річним стажем Дмитро Лук’яненко. – Враховуючи те, що район нараховує 35 сіл і 3 селища – людей явно замало, хоча в нашому районі показники розвитку місцевої пожежної охорони набагато кращі, ніж в інших.

Місцеві пожежні команди нового зразка і справді першими з’явились саме у Черкаському районі. Ще 1996-го року у селі Мошни на території колишньої школи було обладнано пожежне депо та урочисто відкрито першу в області МПК. Будували все пожежники власними руками і на власному ентузіазмі. В результаті таке «волонтерство» у подальшому врятувало десятки приватних будинків, адміністративних будівель і, що найголовніше, людських життів.

- Левову частку наших виїздів, звісно, складають пожежі в приватних будинках. Людська необережність, коротке замкнення, несправне пічне опалення, залишене без нагляду багаття чи навіть недопалок – будь-якого з цих факторів достатньо для загорання. Найскладніше гасити глинобитні «мазанки» з дерев’яним перекриттям, вони спалахують миттю, як сірники. Тут наше основне завдання – врятувати людей і якнайшвидше ліквідувати осередок пожежі. Проте трапляються і складні пожежі в адмінприміщеннях, як-от старі сільські клуби. Пам’ятаю, дуже складну пожежа довелось ліквідовувати у будинку культури села Мошни, там зберігались лакофарбові вироби, що дуже ускладнювало гасіння, - пригадує Дмитро Лук’яненко. – У літній період постійно виїжджаємо на ліквідацію пожеж лісової підстилки, тому протягом кількох останніх років можемо похвалитися відсутністю верхових лісових пожеж.

Загалом проблеми сільських пожежників такі ж, як і у їхніх колег з районних центрів та великих міст – відсутність чи захаращеність під’їздів до водойм, запізнілі повідомлення про пожежі (за умов вчасного інформування сільська пожежна охорона досить оперативна – 5-7 хвилин до кожного з підпорядкованих їй населених пунктів) та… тотальне безгрошів’я. За постійний ризик життям пожежники отримують мінімальну зарплату, адже їхнє фінансування лежить на плечах місцевих бюджетів.

Що змінить реформа?

Адміністративно-територіальна реформа, яка нині широко анонсується в суспільстві, повинна стати для місцевих пожежних команд «світлом в кінці тунелю». Адже якщо більшість грошей, зароблених у певній місцевості, залишатимуться на місцях, то заможна громада матиме можливість використовувати їх на власні нагальні потреби, однією з яких є забезпечення місцевої системи протипожежного захисту. Досвід Європейських країн, у яких уже відбулася ця реформа (сусідня Польща провела реформи ще у 90-х роках) свідчить, що добровільними пожежними формуваннями ліквідовується 30-40% пожеж на початковій стадії, а в Україні – лише 3,5-4%. І хоча заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні прийняті ще у 1998 році, проте їхня реалізація і досі бажає кращого.

- У плані дій «Відновлення країни» Кабінет Міністрів передбачає децентралізацію влади, зокрема, проведення бюджетної децентралізації, запровадження трирівневої структури місцевого самоврядування (регіон, район, громада) та стимулювання до укрупнення громад економічними методами. Уряд планує закріпити за органами місцевого самоврядування дохідну базу, що передбачено урядовим проектом змін до Бюджетного кодексу. Нова громада отримає більше грошей і повноважень та, відповідно, більше можливостей. Тут надаватимуть базові послуги, які найбільше потрібні людям: це перш за все благоустрій території, ремонт і утримування шляхів, навчання, лікування, пожежна безпека, охорона правопорядку, соціальний захист, реєстрація актів громадянського стану, - коментує заступник начальника Управління інформаційної політики Департаменту інформаційної діяльності та комунікації з громадськістю Черкаської ОДА Олександр Кравченко. – До нагальних питань належить і реформування системи місцевої пожежної охорони. Якщо можна створити батальйони територіальної оборони (що активно відбувається зараз), то чому б не створити й добровільну пожежну дружину (команду), тим більше при наявності фінансових ресурсів у нової дієздатної громади?

Та, незважаючи на те, що нині цим питанням безпосередньо займається найвище керівництво країни, і чиновники заявляють, що вже з наступного року в державі будуть впроваджуватися кроки щодо зміни адміністративно-територіального устрою, віз «і нині там». Більш того, навіть законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування), внесений Президентом України на розгляд Парламенту 26 червня та визначений як невідкладний для позачергового розгляду, так і не прийнято.

- Нині в області триває обговорення положень Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Загалом же робота з моделювання територіальних громад була розпочата на Черкащині на початку 2007 року з підготовки пропозицій щодо удосконалення територіальної організації влади. До цієї роботи залучались представники обласних управлінь та організацій, органів місцевого самоврядування, територіальних органів, науковці та громадськість. Проте означені пропозиції не реалізовано у зв’язку з відсутністю законодавчої бази, політичної волі та відповідної підтримки центральних органів виконавчої влади, - коментує Олександр Кравченко. - Процес формування центрів громад та включення території існуючих сільських рад до складу конкретних громад був досить тривалим. Так розроблено декілька варіантів, в одному з яких запропоновано сформувати в області 53 територіальні громади, з них 16 міських, 13 селищних, 24 сільських.

Як зауважують чиновники, пілотними регіонами для впровадження реформи місцевого самоврядування і децентралізації влади в Україні можуть стати Львівська та Чернігівська області. Під час реалізації пілотних проектів буде окреслено як переваги, так і недоліки реформи місцевого самоврядування, визначено основні проблеми, з якими можуть стикатися органи місцевого самоврядування.

А поки реформа ще в планах, черкаські вогнеборці намагаються зберегти існуючі сільські депо, але з кожним роком працювати на застарілій техніці стає все складніше.

Можливо, Україна піде шляхом Франції, де сільські вогнеборці мають постійну роботу, а за волонтерську діяльність під час гасіння пожеж отримують не зарплату, а низку пільг - «соцпакет», гарантований державою. Можливо, громади, що розбагатіють після децентралізації, і справді зможуть не лише утримувати, а й нормально екіпірувати своїх вогнеборців та забезпечити їх відповідною технікою. Проте той факт, що система місцевої пожежної охорони потребує реформ – ні у кого не викликає сумніву.

Матеріал опубліковано на сайті http://h.ua